Народне ювелірство – це одна з найголовніших сторінок українського мистецтва! Ще з давніх-давен жіночі прикраси стали невід’ємною частиною святкового вбрання. Однак кожна прикраса має своє призначення та особливості. Саме тому ми вирішили продовжити екскурс з історії українського намиста.
Переглянути фото в повному розмірі
У певні періоди часу розмір, форма, матеріали та сплави намистинок видозмінювались, що свідчить про стрімкий розвиток ювелірного ремесла нашого народу. Деякі прикраси стали не просто частиною однієї зі сторінок історії, а посіли провідне місце серед традиційного колориту української культури.
Згарди
Переглянути фото в повному розмірі
У давні часи українські жінки дуже часто одягали згарди, адже вони не лише мали привабливий вигляд, а й були наділені властивостями оберегу. Як відомо, згарди прийшли до нас від солярного культу аріїв-рахманів з Карпат. Це дуже особлива прикраса, яка на той час відігравала значну роль у повсякденному житті українців. Замість чарівних намистинок гуцули нанизували у три ряди литті хрестики, а між ними розміщували мідні трубочки чи спіралі, згорнуті в латуні чи міді. До речі, перш за все згарди замовляли, а вже тоді одягали на ланцюжки і проводили ініціацію – обряд, яким юнаків та дівчат переводили у дорослі вікові класи. Кількість таких рядків свідчила про духовний авторитет та значущість мольфара. Згодом згарди втратили свою магічну особливість і їх стали дарувати як жінкам, так і маленьким дітям.
Салби
Переглянути фото в повному розмірі
Салба – нашийна прикраса, яка складається із різноманітних монет, що кріпляться на полотняну основу. Подорожуючи, чоловіки збирали заморські «медальйони» та привозили додому. Жінок настільки приваблювали чужоземні монети, що вони вирішили з них створити ось таку прикрасу. Пізніше українці почали додавати до намиста й місцеву валюту.
Шелести
Переглянути фото в повному розмірі
Шелести (інша назва сороківці) – це металеві буси, які складаються із невеличких дзвіночків. Саме Гуцульщина стала осередком для сороківців. Іноді замість дзвіночків жінки нанизували монети або ж різноманітні медальйони, а між ними одягали спіральні трубки.
Гердани
Переглянути фото в повному розмірі
Таку продовгувату прикрасу носили переважно чоловіки, проте згодом гердани почали прикрашати й жіночі вбрання. Інколи українські дівчата вплітали серед бісеру невеличкі люстерка. На Волині, Поділлі та Галичині гердани були досить популярними. Орнамент та візерунок плетіння залежав від певної місцевості українських земель.
Вам також буде цікаво: "Про що мовчить українська вишиванка?"
Пацьорочки
Переглянути фото в повному розмірі
«Аж ня любиш, як я, щиро, солодкий Василю, то купи ми пацьорочки на біленьку шию», - так в коломийці зверталася юна дівчина до коханого, аби той довів своє щире кохання. Найдорожчими вважалися писані торочки, які виготовлялись лише у Венеції – на острові Мурано. Тамтешні майстри перлів віками зберігали технологію виготовлення венеціанського скла, оскільки за розголошення таємниці жорстоко карали. Кожна намистинка власноруч вимальовувалась митцями.
Баламути
Переглянути фото в повному розмірі
Білі баламути (особлива назва перламутру) втілювали дівочу цноту та красу. Однак вони були не такі популярні, як наприклад прикраси червоного кольору. Дуже часто до намистинок додавали медальйони обереги: іконки, хрести з викарбуваними символами.
Дармовіси (світлячки)
Переглянути фото в повному розмірі
Буси дармовісів (інколи називають світлячками) чимось нагадують ялинкові прикраси. Зазвичай, на підвіску нанизували намистинки с дутого скла. Трохи пізніше вони набули значної популярності серед українських панянок починаючи з 19-го століття.
Коралі (бунти)
Переглянути фото в повному розмірі
Червоні бунти являються важливим елементом традиційного вбрання. Прикраса складається з коралових циліндриків, а кількість рядків з намистинками може сягати від 1 до 25. Більш дорожчими вважалися коралі обробленні у вигляді овалів, чи барилець. Дешевші намистинки були досить маленькими та «колючими» і мали циліндричну форму. Дуже часто до коралів додавали буси срібного кольору та різноманітні медальйони. Українці вважали, що бунти були наділенні магічними властивостями виліковувати різні хвороби. За повір’ям, якщо нитка на намисті обірветься, то це принесе нещастя господині, а літні жінки взагалі відмовлялись від такої прикраси.
Дукачі
Переглянути фото в повному розмірі
Дукач – це прикраса, яка має вигляд великої металевої монети з поєднанням невеличкого банта та різноманітним коштовним камінням. Ця прикраса займала центральне композиційне місце серед усього набору намист. За традицією, дукач передавався з покоління у покоління від хрещеного батька до племінниці. Як тільки дівчинці виповнювався рік, їй у подарунок дарували ось таку прикрасу, яку вона мала одягати лише на великі свята.
Наші предки залишили по собі справжній скарб ювелірного мистецтва. Нам варто пам’ятати культурні спадщини нашого славетного народу. Адже це історія, а «хто не знає своєї історії - той не має майбутнього».
